Божа гора – святе місце, що дарує любов…

Божа гора – святе місце, відоме багатьом людям. Щодня до неї приїжджають віруючі з різних куточків України та інших країн, щоб помолитися й прийняти Боже благословення. Але чи багато людей знає справжню історію цієї місцевості, що у с.Великі Бережці на Тернопільщині? Саме про це розкаже нам настоятель Храму Святої Трійці на Божій горі Протоієрей Василь Дідик.  

Божа гора – особливе і намолене місце. З часів хрещення Русі-України на Божу гору приходили монахи-відлюдники. Вони заселяли схили гори та проводили час свого земного життя в пості й молитві. Традицію духовного подвигу продовжували наступні покоління. Відомо, що у 1224 році на вершині Божої гори у скалі був вибитий печерний монастир, ігуменом якого був Сисой Дерговиж. У 1240 році, коли монголо-татари напали на Волинські землі, багато людей ховалося від нещадної орди саме на Божій горі. Там вони разом з подвижниками у печерному монастирі щиро молилися за Господій порятунок. Господь вислухав їхні прохання та послав їм явлення Матері Божої, яка упевнила їх у порятунку. Разом з тим Пречиста заплакала над долею українського народу, і там, де впала її сльоза, почало бити цілюще джерело, а на другій вершині вона залишила слід своєї лівої стопи. У цьому ж саме році, але вже за інших обставин, на Почаївській горі вона лишила відбиток правої стопи. 

Отже, коли ще не було таких розвинутих міст та сіл, християнських поділень, а віра православна була єдина, залишалося дві стопи – права на Почаївській горі, а ліва на Божій горі. На Почаївській горі великі фундатори Анна Гойська та Федір і Єва Домашевські долучилися до розбудови монастиря. На Божій горі не було фундаторів. Все було незмінно, як у давні часи, коли віра тільки починала зароджуватися на цій землі. І у цьому є Божий Промисел. Адже побачивши красу Почаївського монастиря, прочани, піднявшись на Божу гору, могли відчути дух давнини, світанок зародження віри. 

З плином часу багато з них стало приходити на Божу гору – до лівої стопи Матері Божої та до цілющого джерела. Серед відомих подвижників на Божу гору любив приходити преподобний Іов Почаївський. Коли преподобний став ігуменом Почаївським, він доклав зусиль і збудував каплицю Святої Тройці. У часи унійної боротьби любив приходити сюди, щоб усамітнитись. 

Після смерті преподобного козаки Богдана Хмельницького збудували на Божій горі невеликий дерев’яний храм також на честь Святої Тройці. Цей храм простояв до радянської доби і за часів Микити Хрущова був спалений. Але постраждав не тільки храм. Була підірвана стопа Пресвятої Богородиці та печерний монастир. Ані турки, ані татари, ані інші поневолювачі не принесли стільки лиха, як остання богоборча влада.

Минув час. Храм Святої Тройці було відбудовано у 2014 році Божими людьми. Печерний монастир очистився від уламків і завалів, місце стопи Матері Божої означене підірваним камінням, але стежки на Божу гору ведуть сотні й тисячі прочан з різних куточків України та інших держав. Гора досить висока, тому підійматися на неї нелегко. Проте після перепочинку від фізичної втоми душі вірних християн наповнюються легкістю духовною, яка тут витає не одне століття. Як у давні часи, так і тепер відчуття відкритого неба спонукає прочан вдумуватися про вічні істини та щиро молитися у своїх духовних потребах.  

Тож нехай Божа слава, що сяє у цьому місці з давнини через явлення стопи Матері Божої, не перестане ширитись у майбутні віки і переходити на тло наших грішних душ, залишаючись вічним «вогником» для тих, хто матиме щире бажання прийти сюди у пошуках душевного миру.