«Все неможливе для людини – можливе для Бога»

 


Мій чоловік спочатку скептично поставився до цього методу лікування, тому ми відразу не погодилися. І свекруха теж відмовляла, наполягаючи робити штучне запліднення. Однак, мене щось підштовхнуло зустрітися з Миколою Сергійовичем ще раз. Він - не багатослівний, а тому наважилася і запитала, чи буде якийсь результат. «Як би знав, що не буде результату, не допомагав би вам. У вас будуть діти», – почула у відповідь. Це довга історія, можна багато розповідати. Скажу, що їздила з ним у святі місця, навіть у дуже давній монастир в Молдову, а вперше у джерело святої Анни заходила у січні. Було, що занурювалася з нежитем і «закладеним» горлом – проходило одне, і друге. Зараз Марійці 4,5 рочки. Маємо вже й Ганнусю, якій 2,5 рочки. Другу дитину народили простіше. Прийшли до Миколи Сергійовича і сказали, що хотіли б ще одну – немає куди відтягувати. «Зрозумів», – відповів і лише сказав, коли нам зачинати. Я й справді тоді завагітніла. Звичайно, я безмежно вдячна Богу і Миколі Сергійовичу за наших діток.

Оксана з Луцька

 

Коли вже всі методи були випробувані, лежала у лікарнях, оперувалася, залишилася одна надія на Бога і диво. Звичайно, що не всім легко сорок днів постити. Зрештою, у Миколи Сергійовича до кожної пари індивідуальний підхід – проблеми різні, і тому рекомендації теж. У той час, коли готувалися до зачаття, почувалася дуже спокійною. Жодної тривоги, ніяких емоцій. Коли зрозуміла, що вагітна, був шок. Довідалася про це на свято Чесного Хреста. Одразу пішла в церкву подякувати Богу, а вже потім поїхала в лікарню…

Алла з Луцька


У нас сім років дітей не було. Їздили до лікарів по всій Україні. Словом, нам сказали, що дітей не будемо мати. До Миколи Сергійовича порекомендували звернутися друзі наших друзів. Звичайно, погодилися з ним зустрітися – вибору не було. Його методи лікування для нас не були важкими. Ми зі Львівщини, тому постити, молитися, утримуватися від інтимних стосунків – це не проблема. Через півроку після цієї зустрічі я завагітніла. У це важко було повірити. Коли народився Тимофій, ми через деякий час знову поїхали до Сергійовича на джерело святої Анни підлікуватися. Після повернення звідти знову завагітніла.

Тетяна, Львів.

 

Мы конечно еще не старые, но уже и не молодые родители, как для первого ребенка. В нашем возрасте своего ребенка уже пора в школу отправлять. Ждали мы нашего Димочку целых восемь лет, походы к врачам результатов не давали, но благодаря моей рабочей командировке в г.Луцк я познакомился с хорошими людьми, которые посоветовали обратится мне к Николаю Сергеевичу. Когда пришел к ним в офис я почувствовал какое-то необьяснимое спокойствие, казалось, что все проблемы остались там, за дверью. Пройдя курс лечения 7 ноября я стал папой!!! В итоге у нас полноценная семья (конечно хочется еще и дочку). Спасибо Господу Богу, Николае Сергеевичу за бесценную помощь. Низкий Вам поклон.

Олег, Наташа и Димочка.

 

Я дуже вдячна Богу за те,що доля нас звела з Миколою Сергыйовичем, адже його методи лікування допомогли мені та моїй сім’ї. Саме завдяки йому я позбулася постійних головокружінь, стала більш спокійною . Після сеансів Миколи Сергійовича у мого чоловіка вийшов камінь з почки. Він дуже допомагає вагітним жінкам та жінкам, які хочуть мати дітей. Раджу всім звертатися до Миколи Сергійовича, в кого є якісь негаразди.

Щиро вдячні, Галя і Юра.

 

Все своє свідоме життя, я живу з вірою в серці в Бога, в те, що кожна людина прийшла в цей непростий світ, щоб виконати свою особисту міссію. Принести в нього частинку своєї душі, віддати людям частинку свого серця, чи просто бути корисною. Але я довго не усвідомлювала, що саме я маю робити. А тим часом доля випробовувала мене різними хворобами, які вдавалося подолати лише завдяки вірі у Бога. Критичний момент у моєму житті все ж таки настав. Все почалося з болей в ступнях, потім в суставах ніг, рук.... доки я одного ранку не змогла піднятися на ноги. Суглоби дуже боліли, опухли і взагалі не слухались мене. Рідні дуже злякались і повезли мене в найдорожчу приватну лікарню Києва. Було дуже багато аналізів, різноманітних обстежень. Мною займалися професори з МОЗ України, але результату не було, так як всі аналізи показували, що все в нормі і немає жодних відхилень. Тоді наосліп почали давати антибіотики,гормони і протизапальні, які привели до надзвичайно сильної алергічної реакції. З лікарні мене виписали так і не поставивши точного діагнозу. Дякуючи Богу, саме в цей момент, моя тітка порадила мені звернутися до Миколи Сергійовича. Це і стало доленосним моментом у моєму житті!!!! Він допоміг мені не лише звільнитися від хвороби, яка була викликана "порчею на смерть", але й вказав мені саме на той шлях, який я так довго шукала. Тепер я точно знаю, я народжена, щоб допомагати людям! А навчаюсь я цьому в школі "ОММАО".
Дякую Богу і Миколі Сергійовичу за можливість жити і вчитись бути корисною іншим!!!

Оксана

 

Торкаючись істини мені особисто хочеться від шани замовкнути. Я хочу сказати «Дякую» цьому простору, який дарує Віру… [і знову ж: чотири літери, а почуття що виникає – безмежне, без края, що збігається до крапки чотирьох літер: ВІРА] Хочу виказати вдячність цим людям, від яких я здобула більше ніж очікувала.

Оксана

 

Мы, конечно, еще не старые, но уже и не молодые родители как для первого ребенка. В нашем возрасте своего ребенка уже пора в школу отправлять. Ждали мы нашего Димочку целых 8 лет, походы к врачам результатов не давали, но благодаря моей рабочей командировке в г.Луцк я познакомился с хорошими людьми (Юрой и Русланом), которые посоветовали мне обратиться к Николаю Сергеевичу и Ларисе. Прийдя к ним в офис, я почувствовала какое-то необъяснимое спокойствие. Казалось, что все проблемы остались там, за дверью.
Пройдя курс лечения, 7 ноября 2012 года я стал папой. В итоге у нас полноценная семья (конечно, хочется еще и дочку). Спасибо Господу Богу, Николаю Сергеевичу и Ларисе за Вашу безценную помощь, низкий Вам поклон!

Олег, Наташа и Димочка.


Я дуже вдячна Богу за те, що доля нас звела з Миколою Сергійовичем, адже його методи лікування допомогли мені та моїй сім’ї. Саме завдяки йому я позбавилася головокружінь, болю геморою, саме він допоміг мені бути спокійнішою. Після сеансів Миколи Сергійовича у мого чоловіка війшов камінь з почки. Він дуже допомагає вагітним жінкам та жінкам, які хочуть мати дітей.
Раджу всім звертатися до Миколи Сергійовича, в кого є якісь негаразди.
Хай завжди Господь оберігає Миколу Сергійовича, щоб він і надалі міг допомогати людям!!!

Щиро вдячні, Галя і Юра!!!

 

Я вдруг онемела. Вам хи-хи. А я просто вдруг лишилась дара речи. Вот так. То есть предложить гостям кофе – пожалуйста, спросить ребенка о домашнем задании – легко… Но вот описать пережитое – слов соціально-приемлемых мало. Слово и энергетический текст должны совпадать, а у меня сплошная какофонія, т.е. нереальность какая-то.
Кому скажи – не поверят. Даже начало получается нелепым.
Я сама имею опыт работы психологом (хотя сейчас психологи все, даже домашние животные), и часто пришедший за помощью человек волнуясь сообщает, что не знает с чего начать розговор. И вот в этот момент надо настолько чувствовать внутренний душевный покой, чтобы еще и на другого человека хватило. И не важно, какими словами это будет передано. Нужно лишь, чтобы слова и чувства не мешали друг другу и несли конструктив (за деструктив человек вообще наказывается сходу). И вдруг «бац»… и я столкнулась с целым сообществом людей, которые разговаривали между собой, общались, но при этом их душевный ритм был на таком духовно высоком уровне, что сразу, сходу, создалось впечатление полета. Ага! Я сказала, что какая-то нереальность, если пробовать передать словами! Но раз облежать в слова то, что случилось при первом посещении офиса Николая Сергеевича и Ларисы все равно приходится, значит так тому и быть. Изначально хочется звиниться за эту длительную и изнуряющую примерку слов к происходящему. Соприкасаясь к миру этих людей, начинаю понищать, что об этом не только говорить трудно, но и описывать не легко. Но я, по дилетантски, как в первый раз в жизни, попробую.
Вот я, психолог, оттачивая чувства как инструмент, которым работаю, стараюсь (блин) в меру сил: это обида, есть… это зависть, есть…, здесь гнев, есть…, а здесь просто банан (ну просто мужественный мужчина прошел мимо…). И осознавая, как далеко сейчас от меня муж, как правило, взяв сигарету, я выходила обычно на улицу. В общем, проста, как дверь, приехала в Киев к сестре для того, чтобы познайомиться с тем, что так сильно ее меняет в лучшую сторону. Действительно, это невозможно было не заметить. Когда душевная пустота – до звона, начинает дополняться теплом, это видно, это слушно, это сразу понятно. И это наполненность стала меня привлекать все больше и больше. При этом никакого общения по этому вопросу между нами за шесть лет не было. И вот я уже в Киеве, с сетрой, подхожу к какому-то дому в середине тихого дворика. 
Чувства были родные: любопытство, страх (причем, доходящий до паники), нервозность (и чего я иду?), онемение (и чего я скажу?), обескураженности (и какова моя проблема?). Вопрос обнаружения у себя проблем стоял особо остро. Дело в том, что жаловаться я не особоо умею, наверне в детстве была непревзойденным нитиком и тепер точно знаю, что жаловаться – не помогает. Подойдя к офису, слышала, что здесь занимаются целительной практикой, но вопросов по здоровью задавать не планировала. Так откуда эта уверенность, что я иду туда, куда надо, и неуверенность от вопроса к самой себе «и что это я приперлась».

Именно так я переступила порог этого судного пространства. Чисто Вам Фома-неверующая.
Коротко забегу наперед, скажу: курить я бросила, хорошие впечатления испытаны на прочность, пусть не большим , но временем. Не глобально, но изменились вкусовые пристрастися, и в сторону поленого. Может вы скажете «обычное женское непостоянство». А если я вам овечу, что именно в этом пространстве я нашла то, что искала болем 15 лет. Парадокс. Представляете? Так долго искала, что обнаружив, потеряла дар речи, и только корда муть в чувствах осело и стало болем ясно происходящее , я взялась за свой привычный инструмент: тетрадь и старенькая чернильная ручка. [Перо – это вообще очень славный инструмент. Но я отвлеклась.]
Вот со мной мои самые верные друзья: лист бумаги и перо; и чувства, прорывающиеся к пункту назначения, и знание того, что такие чувства как благодарность, любовь, признательность нельзя оставлять нереализованными.

Итак, все это – это мой словесный отклик Николаю Сергеевичу. Ларисе - с нежностью отмечу, мне вас особо не хватает. А также Светочке - твои глаза после отчитки рассказывают мне порой о целой Вселенной.
Моей старшей сестричке, которая, как добрый ангел, доставила меня в этот мир живой и невредимой.
Я нарочито долго стою на пороге этой книги откликов, дабы объяснить по ощущениям, как трудно описать первый приход сюда. В этой книге откликов можно разговаривать только душой, поскольку именно душу здесь и лечат. Духовной силой, твердью настоящей личности, проявлением любви… Может кто-то скажет «патетика». Но это как в песне об Апостоле Андрее:

Видишь там, на горе, возвышается крест?
Под ним десяток солдат. Повиси-ка на нем.
А когда надоест, возвращайся назад,
гулять по воде, гулять по воде...

Искренне надеюсь еще на один раз погостить на страницах этой книги. Приглашаю всех желающих к доброму выражению своих чувств и впечатлений.